Дніпровський художній музей
ДніпропетровщинаХудожній музей у Дніпрі, відкритий 1914 року: ікони, Боровиковський і Рєпін, Сапожников, понад тисяча творів петриківського розпису; удари 2025–2026 років.

Дніпровський художній музей — головна мистецька збірка міста: за даними самого музею, близько 8,5 тисячі творів живопису, скульптури, графіки й декоративно-ужиткового мистецтва XVI–XXI століть. Тут можна побачити українську ікону, портрети Володимира Боровиковського, пейзажі Архипа Куїнджі й Сергія Васильківського, символістські полотна катеринославця Михайла Сапожникова — і, що особливо цінно для мандрівника Дніпропетровщиною, одну з найбільших музейних колекцій петриківського розпису.
У старих довідниках і на частині сторінок музейного сайту заклад досі фігурує як Дніпропетровський художній музей; після перейменування міста він називається Дніпровським.
Історія
Ідея художнього музею в Катеринославі визрівала понад десятиліття. За Енциклопедією Сучасної України (ЕСУ), ще 1901 року місцеві художники й педагоги — П. Окулов, О. Лукашевич, М. Моргунов, І. Горбоносов — почали збирати колекцію, а поповнювали її дарунками окремих митців (серед них В. Полєнов, С. Виноградов, В. Перепльотчиков) та Петербурзької академії мистецтв. Музей пише, що відкрили його 1914 року з ініціативи художньої комісії Катеринославського наукового товариства; ЕСУ уточнює, що це сталося у квітні 1914-го і заклад тоді називався Катеринославською картинною галереєю. Деякі довідники, зокрема англомовна Internet Encyclopedia of Ukraine, називають роком заснування 1906-й, а відкриття — так само 1914-й.
Перша експозиція, як розповідає музей, розмістилася в Потьомкінському палаці і складалася з 64 творів російських і українських художників. У 1920–1930-х роках галерея працювала в будинку Хрєннікова (згодом там був готель «Україна») і поповнювалася роботами вітчизняних і західноєвропейських майстрів зі збірки Дмитра Яворницького, а також із Третьяковської галереї та Ермітажу; ЕСУ додає до джерел поповнення й фонди Дніпропетровського історичного музею. 1936 року художник Ісаак Бродський подарував музею зі своєї колекції живопис і графіку другої половини XIX — початку XX століття: ЕСУ називає 360 творів, сайт музею — «понад 300». Саме ці роботи, за словами музею, і сьогодні становлять основу експозиції.
Друга світова війна стала для зібрання катастрофою. Будівлю зруйнували, а з частини колекції, яку не встигли евакуювати, окупанти знищили понад тисячу творів. Уже 1947 року музей, за його даними, відновив роботу.
Від 2002 року, за ЕСУ, музей мав статус обласного комунального закладу культури; нині на сайті він представлений як комунальний заклад культури Дніпровської міської ради. Щороку тут проводять десятки виставок — класичного і сучасного мистецтва, персональних, дитячих, — а також конференції, лекторії й екскурсії. ЕСУ згадує міжнародні виставки з Хорватії, США та Польщі і показ творів із колекції у Франції, Люксембурзі та США. Науковці музею займаються вивченням і каталогізацією фондів: ще 1991 року вийшов каталог графіки художників Дніпропетровщини. Музей організовував всеукраїнські конференції — про розвиток художніх музеїв у нових економічних умовах (1992), народне мистецтво на сучасному етапі (1996), постійні й тимчасові експозиції (1998), комплектування і каталогізацію (2000), а 2003 року відзначив сторіччя заснування колекції. Серед регулярних виставок ЕСУ окремо називає покази петриківського розпису, дитячої творчості та дипломних робіт учнів Дніпропетровського театрально-художнього коледжу; при музеї працюють дитячі художні студії.
Що подивитися
Експозиція побудована за історико-хронологічним принципом, тож відвідування зручно сприймати як подорож від ікони до мистецтва незалежної України. Сам музей формулює своє завдання саме так: показати мистецтво країни на всіх етапах її розвитку. Окрім вітчизняного, у фондах є західноєвропейське та східне мистецтво, але основу постійної експозиції, за ЕСУ, становлять твори українського та російського мистецтва.
Українська ікона. За ЕСУ, основну експозицію відкриває іконопис — переважно з Подніпров’я. Ікони кінця XVII — початку XX століття з музейного зібрання описано в окремому альбомі-каталозі, виданому 1997 року.
Живопис XVIII — початку XX століття. Музей та енциклопедія називають у постійній експозиції твори Володимира Боровиковського, Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі, Миколи Ге, Іллі Рєпіна, Сергія Васильківського, Миколи Пимоненка, Ісаака Левітана, Валентина Сєрова, Костянтина Коровіна, Киріака Костанді, а також Давида Бурлюка і Бориса Григор’єва. Цей перелік спирається на енциклопедію 2008 року і давніший текст музейного сайту, тож після ударів 2025–2026 років склад експозиції може відрізнятися. Якщо ви вже бачили класику в Національному художньому музеї України чи в Харківському художньому музеї, тут цікаво порівняти, як ті самі імена представлені в регіональній збірці.
Михайло Сапожников. Музей називає «своєрідною перлиною» колекції роботи катеринославського художника-символіста Михайла Сапожникова (1871–1937). 2026 року музей за підтримки Українського культурного фонду оцифрував 270 його творів і створив тематичний онлайн-архів — корисна підготовка перед візитом.
Петриківський розпис. Для мандрівника, який приїхав на Дніпропетровщину заради петриківки, це, мабуть, головна причина зайти до музею. ЕСУ пише про понад тисячу творів петриківського розпису у фондах. Сам музей виділяє серед них роботи Тетяни Пати, Надії Білокінь, Федора Панка, Василя Соколенка, П. Павленко та їхніх учнів. Як склалася ця школа і чим вона особлива, ми розповідаємо в статті про петриківський розпис, а продовжити знайомство можна в самій Петриківці — у Центрі народного мистецтва «Петриківка».
Декоративно-прикладне мистецтво. Окрім петриківки, ця частина зібрання налічує, за даними музею, понад 1700 творів XVIII–XXI століть: опішнянську кераміку, решетилівську вишивку й ткацтво, львівське гутне скло, а також західноєвропейську порцеляну з Німеччини, Франції та Данії і невелику добірку мистецтва Японії та Китаю.
Колекція онлайн. Якщо до Дніпра поки не доїхати, частину зібрання можна оглянути дистанційно. На сайті музею є 3D-тур і смартфон-екскурсія, а 2026 року в межах проєктів, підтриманих Українським культурним фондом, музей оцифрував усі 100 творів Миколи Глущенка зі своєї збірки, створив віртуальну галерею, цифровий каталог і серію відеоісторій про художника. Такий онлайн-перегляд — добра підготовка і до живого візиту: легше вирішити, на які зали виділити більше часу.
Сучасне мистецтво регіону. Останніми роками, як зазначає музей, фонди помітно поповнилися творами сучасних митців Дніпропетровщини. Їх зазвичай показують на тимчасових виставках, тож варто переглянути анонси на сайті перед візитом.
Як дістатися
Музей розташований у центрі Дніпра, на вулиці Шевченка, 21.
Війна безпосередньо зачепила будівлю. 30 вересня 2025 року внаслідок російської атаки, як повідомляли медіа з посиланням на заступника міністра культури, пошкоджено фасад і вибито майже всі вікна та вхідні двері. У квітні 2026 року музей постраждав удруге: за повідомленням «Української правди» від 16 квітня з посиланням на сам музей, вибито всі 96 вікон і пошкоджено фасад; експонати не постраждали, а музей тимчасово зачинився.
Після паузи музей знову прийняв відвідувачів: 17 травня 2026 року він долучився до «Ночі музеїв» і показав, зокрема, виставку з історії музею «від заснування до сьогодення» (архівні фотографії, колишні будівлі музею, хронологія ключових подій) та інклюзивний проєкт «Мистецтво за межами зору» з тифлозображеннями творів колекції. Станом на 16 листопада 2026 року музей анонсує на сайті нові виставки й події, але сам зазначає, що можливості працювати з глядачами наживо лишаються обмеженими. Перед поїздкою обов’язково перевірте свіжі оголошення на офіційному сайті й зважайте на повітряні тривоги.
Того ж дня в центрі міста варто зайти і до Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького.