Дніпропетровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького
ДніпропетровщинаІсторичний музей у Дніпрі, заснований 1849 року: Керносівський ідол, кам'яні баби, козацькі реліквії, зала петриківського розпису і роль Яворницького.

Історичний музей імені Дмитра Яворницького — найстаріший музей Дніпра і, мабуть, найкраще місце, щоб за кілька годин скласти уявлення про історію степового Подніпров’я: від енеолітичних кам’яних статуй до запорозьких шабель і речей ХХ століття. Енциклопедія Сучасної України (ЕСУ) оцінює його фонди приблизно у 250 тисяч одиниць зберігання. Ім’я музей носить на честь історика, який понад три десятиліття був його директором і перетворив губернську збірку на одне з головних сховищ пам’яток козацької доби.
На офіційному сайті заклад називається Дніпропетровським національним історичним музеєм імені Дмитра Яворницького (ЕСУ подає назву без слова «національний»): місто Дніпро перейменоване, а область і далі офіційно називається Дніпропетровською, тож «дніпропетровська» назва музею лишається чинною.
Історія
Початок музею, за ЕСУ, припадає на 1849 рік (у деяких довідках трапляється 1848-й), коли Дніпро ще звався Катеринославом. Тоді з ініціативи директора гімназії Я. Грахова і за підтримки губернатора А. Фабра відкрили Громадський музей старожитностей Катеринославської губернії.
Друге народження сталося 1902 року: старі фонди увійшли до новоствореного Катеринославського обласного музею імені Олександра Поля. Основою експозиції стала приватна колекція Поля, а Дмитро Яворницький не лише передав музеєві власне зібрання, а й очолював його з 1902 по 1933 рік. Від 1905 року музей працює в будівлі, спеціально для нього зведеній; у 1905 і 1910 роках вийшли друком його каталоги, а 1912 року, як пише ЕСУ, у дев’яти відділах експонувалося близько 10 тисяч предметів.
Назви після 1917 року змінювалися разом з епохою: Народний музей Катеринославщини, з 1926 року — Дніпропетровський крайовий історико-археологічний музей. У 1927–1932 роках Яворницький керував археологічною експедицією, яка обстежувала землі, що мали опинитися під водою після спорудження Дніпрогесу. За даними ЕСУ, колекція тоді поповнилася приблизно на 40 тисяч археологічних предметів. Проте 1933 року вченого звільнили, звинувативши в «українському буржуазному націоналізмі», і ці знахідки так і не встигли науково опрацювати й поставити на облік.
Сучасну назву музей отримав 1935 року, а ім’я Яворницького — 1940-го. Друга світова війна обернулася величезними втратами: за ЕСУ, через окупацію міста та евакуацію до Казахстану музей втратив близько 60 тисяч одиниць зберігання. У 1968–1977 роках стару будівлю капітально реконструювали і поруч звели нову; 1979 року групу авторів проєкту та будівельників відзначили Шевченківською премією.
Сьогодні музей — це ціла мережа. У меню офіційного сайту як його філії названо Будинок-музей Яворницького, діораму «Битва за Дніпро», літературний музей, музей історії місцевого самоврядування, музей війни та Музейний центр О. П. Блаватської та її родини. ЕСУ також зазначає, що музей є науково-методичним центром для державних і громадських музеїв області, а його співробітники щороку проводять археологічні експедиції. Одна з провідних тем наукової роботи, як і за Яворницького, — історія запорозького козацтва. При музеї діє бібліотека, у фондах якої, за ЕСУ, близько 27 тисяч книжок, газет і журналів від кінця XIX століття. Музей багато видавав: каталоги кераміки, нумізматики, зброї, кам’яних баб, стародруків і єгипетських старожитностей, збірники листування Яворницького, а 2005 року перевидав його книжку «Запорожжя в залишках старовини і переказах народу». Того ж 2005 року тут, за ЕСУ, пройшов перший всеукраїнський фестиваль «Музей третього тисячоліття», в якому взяли участь 85 музеїв.
Що подивитися
ЕСУ описує основну експозицію як вісім залів — від «Степового Подніпров’я в стародавні часи» до сучасної Дніпропетровщини, — а також чотири виставкові зали з тематичними виставками на кшталт «Вогнепальна зброя», «Холодна зброя та обладунок», «Золоті скарби музею» чи «Українська геральдика: минуле і сучасність». На сайті музею для кожної зали є добірка ключових експонатів із короткими описами — зручно переглянути заздалегідь і скласти власний маршрут. Ось на що варто звернути увагу.
Керносівський ідол. Головна археологічна «зірка» музею — антропоморфна кам’яна стела доби енеоліту — бронзи, яку ЕСУ датує ІІІ тисячоліттям до н. е. Як розповідає музей, її випадково знайшли школярі села Керносівка на Дніпропетровщині 1973 року під час земляних робіт.
Кам’яні баби та інші степові статуї. Колекція степової скульптури — одна з візитівок музею (ЕСУ окремо згадує кам’яні баби X–XIII століть). У першій залі виставлено, зокрема, скіфську стелу IV століття до н. е., сидячу статую половецького воїна XII–XIII століть заввишки 149 см і вирізану з піщаника фігуру кабана.
Скарби й побут давніх народів. У тій самій залі — Коробчинський скарб VIII–X століть, пов’язаний з уграми, двоярусний глиняний гончарний горн аланів VII століття, бронзовий скіфський казан, розписна амфора з Мілета кінця VII — початку VI століття до н. е. і навіть череп мамонта, переданий музеєві 2012 року.
Запорозьке козацтво. Зала, присвячена краю XIV–XVIII століть, — серце музею, бо історія запорожців була головною темою досліджень Яворницького. Тут показують козацьку корогву XVIII століття, шаблі XVII–XVIII століть, чавунний фальконет початку XVIII століття, глиняні люльки-«носогрійки», народну картину «Козак Мамай», скульптурний портрет кошового Івана Сірка (реконструкція С. Лебенської 1970-х років) і макет Запорозької Січі, виконаний художником А. Левкіним 1977 року. Є тут і англійська гравюра XIX століття «Гетьман Мазепа у таборі Карла XII». Окремий сюжет — обладунок польського крилатого гусара, який музей пов’язує з Віденською битвою. А чумацький віз, за переказом музею, Яворницький купив для експозиції за неймовірні тоді сто карбованців.
Петриківський розпис. У залі сучасного періоду показують народне мистецтво області, серед іншого — портрет Тетяни Пати «Вчителька моя», який 1980 року написав її учень Федір Панко, і розписаний кухонний комплект «Калина» з 18 предметів майстра Андрія Пікуша. Якщо хочете розібратися, як склалася ця традиція, прочитайте наш матеріал про петриківський розпис, а побачити, як він живе сьогодні, можна в Центрі народного мистецтва «Петриківка».
Діорама і будинок Яворницького. Якщо дозволяє час, додайте до маршруту діораму «Битва за Дніпро» та меморіальний Будинок-музей Яворницького — обидва, за ЕСУ, входять до структури музею.
Окрім постійної експозиції, музей регулярно проводить лекції, музейні заняття для дітей і родин, тематичні «Вихідні з музеєм» — анонси публікуються на головній сторінці сайту.
Як дістатися
Музей розташований у центрі Дніпра, на проспекті, що носить ім’я Дмитра Яворницького. Історична будівля, зведена для музею на початку ХХ століття, має номер 16 (так її позначено і в каталожних описах самого музею), а в шапці офіційного сайту як адресу вказано проспект Яворницького, 18. Перш ніж їхати, звірте адресу входу з сайтом музею.
Станом на 16 листопада 2026 року музей працює з відвідувачами: на сайті 12 листопада оголошено лекцію в стінах музею на 15 листопада, а серед анонсів — заняття для дітей і родин. Запис на окремі заходи, за повідомленнями музею, ведеться заздалегідь. Дніпро регулярно зазнає російських атак, тож перед поїздкою перевірте актуальні оголошення музею і зважайте на сигнали повітряної тривоги.
Того ж дня в центрі міста можна відвідати і Дніпровський художній музей. Інші музеї та маршрути регіону зібрано на сторінці «Дніпропетровщина».