Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття в Коломиї

Музей Гуцульщини та Покуття в Коломиї: 100 років історії, понад 50 тисяч експонатів — різьба, метал, кераміка, вишивка, ікони; філії та як дістатися.

Будівля колишнього Народного дому в Коломиї з наріжним куполом, де працює музей Гуцульщини та Покуття
Ілля Криворучко, CC BY-SA 4.0

Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського — один із найвідоміших українських музеїв народного мистецтва і головне зібрання народного мистецтва гуцулів та покутян. У фондах понад 50 тисяч предметів: різьблене й інкрустоване дерево, вироби з металу та шкіри, кераміка, ткацтво, килими, вишивка й одяг, ікони, живопис. Енциклопедія сучасної України називає хронологічні межі колекції від XVII століття до сьогодення, а окремі археологічні пам’ятки трипільської культури — аж IV тисячоліттям до н. е.

Музей займає колишній Народний дім у центрі Коломиї, збудований, як зазначає сам музей, коштом української громади. У 2026 році він відзначив сторіччя.

Історія

Народний музей Кобринських

За даними ЕСУ, музей заснували в 1926 році з ініціативи Володимира Кобринського, який потім очолював його до 1952 року. Спершу заклад назвали Народним музеєм імені отця Йосафата Кобринського, а відкрили для відвідувачів у 1934 році як Український народний музей «Гуцульщина» імені о. Й. Кобринського. На офіційному сайті обох Кобринських — Йосафата і Володимира — названо громадськими діячами, завдяки яким у Галичині розгорнулася музейна справа.

Історія закладу не була спокійною. Сайт музею пише, що польська влада кілька разів закривала українську установу, а радянська — влаштовувала нескінченні перевірки й переслідувала працівників. Постановою Раднаркому УРСР від 27 лютого 1945 року музей перейшов до системи Комітету в справах мистецтв і став Державним музеєм народного мистецтва Гуцульщини. Того ж року, за даними музею, у нього конфіскували як «непрофільні» сфрагістичну колекцію (близько 500 печаток і штампів доби визвольних змагань 1918–1919 років), бібліотеку рідкісних стародруків і колекцію зброї. Частину експонатів, втім, працівникам і директору Володимиру Кобринському вдалося вберегти.

Від обласного до національного

За ЕСУ, від 1992 року заклад називався Коломийським музеєм народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського (в інших довідках трапляється 1996 рік), а у 2009 році отримав статус національного. За даними ЕСУ, музей має три відділи на правах окремих музеїв:

  • Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини (у структурі з 1970 року; за сайтом музею, заснований на основі приватної збірки художника й етнографа Євгена Сагайдачного);
  • Музей писанкового розпису у Коломиї (з 1987 року);
  • Яремчанський музей етнографії та екології Карпатського краю (з 2007 року; за сайтом музею, раніше це був музей партизанської слави та визвольних змагань).

За ЕСУ, від 1992 року музей очолює Ярослава Ткачук; як генеральна директорка вона підписує й історичну довідку на сайті музею.

Сторіччя

У вересні 2026 року Укрінформ повідомляв про святкування 100-річчя: у Коломиї відкрили ярмарок народних майстрів, гостям показали створене за допомогою штучного інтелекту відео про історію музею та фільм «Невидимі охоронці» про людей, які зберігають музейні колекції, а партнери презентували нову візуальну айдентику. Заслужений художник України Валерій Дувіряк разом із дружиною подарували музею картину з портретом засновника, будівлею музею та гуцульськими й покутськими мотивами.

Що подивитися

Постійна експозиція

За даними сайту музею, постійна експозиція займає 18 залів загальною площею близько тисячі квадратних метрів (ЕСУ називає 16 експозиційних і 4 виставкові зали). Експонати згруповано за видами мистецтва, а всередині — за історико-хронологічним і монографічним принципом, тож можна простежити, як розвивалася кожна техніка.

Дерево. Різьблення, інкрустація, випалювання. ЕСУ окремо виділяє вироби майстрів школи деревного промислу в Коломиї (1894–1914) та згадує мистецькі акції, які музей присвячував народним різьбярам Ю. та В. Шкріблякам і Ю. Корпанюку.

Метал. На головній сторінці сайту музей описує гуцульські вироби з міді, латуні («мосяжу»), бронзи та срібла: прикраси для одягу, деталі кінської збруї, зброю, хатнє начиння. Орнамент — геометричний, зі стилізованими мотивами «оленячих ріжків», «заячих вушок», «воронячих лапок», а головними знаками були солярні «ружі» та «сонечка». Центрами цього промислу музей називає села Косівського й Верховинського районів на Івано-Франківщині та Вижницького й Путильського на Буковині.

Кераміка. ЕСУ згадує вироби коломийської гончарної школи (1876–1914). Якщо вас цікавить гуцульська мальована кераміка, після Коломиї варто поїхати до Косова, де працює філія музею, — і прочитати наш матеріал про косівську кераміку.

Ткацтво, вишивка, одяг. Окремі зали присвячені декоративному ткацтву, килимарству, вишивці та традиційному одягу гуцулів і покутян.

Сакральне мистецтво і живопис

З 2000 року в музеї працює постійна виставка сакрального мистецтва: ікони, народні образи й дерев’яна сакральна скульптура. Серед найцінніших предметів ЕСУ називає твори сакрального мистецтва кінця XVII–XIX століть, скульптуру Йоганна Георга Пінзеля і географічні карти України, пов’язані з іменем Гійома де Боплана. З 2008 року відвідувачі можуть бачити і живопис: ЕСУ перелічує полотна Т. Копистинського, Корнила Устияновича, Модеста Сосенка, Ярослава Пстрака, учнів школи Олекси Новаківського, Миколи Глущенка та інших.

Меморіальна кімната і меблі

У 2002 році в експозиції відтворили меморіальну кімнату письменника й громадського діяча Андрія Чайковського, чия спадщина за радянських часів була під забороною. Ще один розділ — традиційні меблі мешканців Карпат: за сайтом музею, його відкрили наприкінці 2006 року (ЕСУ називає 2000 рік).

Фасад і виставки

Перш ніж зайти, подивіться на фасад: тут встановлено меморіальні дошки Маркіяну Шашкевичу (1911), Іванові Франку (1926), Йосафатові й Володимирові Кобринським (1990), Андрієві Чайковському (1992) та Миколі Лисенку (2003).

Окрім постійної експозиції, музей має амфіладу виставкових залів площею понад 200 квадратних метрів і щороку проводить від 8 до 12 виставок; дві з них зазвичай показують фондові збірки, яким не вистачає місця в експозиції. Наприклад, навесні 2026 року тут показували борщівські «чорні» сорочки XIX–XX століть із приватної збірки Віри Матковської з Тернопільщини, яка відроджує вишивальний промисел Борщівщини. Такі сорочки вирізняє густа вишивка чорними вовняними нитками, переважно на рукавах. Поруч експонували вовняні обгортки, запаски, оксамитові безрукавки з вишивкою шовком і бісером, вишиті обруси та простирадла.

Наука і видання

За лаштунками експозиції працюють реставраційні майстерні, де музей власними силами консервує й реставрує предмети, а також бібліотека (понад 10 тисяч книжок), архів, відео- та аудіотека. ЕСУ згадує наукові конференції про історико-етнографічні райони Гуцульщини та Покуття, до 150-річчя Андрія Чайковського (2007), 120-ліття С. Вінценза (2008) і про творчість Олекси Бахматюка (2010). На основі колекцій видано альбоми «Гуцульські та покутські свічники-трійці» (2006), «Народна ікона на склі» (2008), «Дерев’яна скульптура Галичини XVII–XIX ст.» (2010) і «Гуцульські художні вироби з металу» (2011). У 1993–1994 роках музей видавав науково-теоретичний журнал «Народний дім». Колекції неодноразово показували за кордоном — серед іншого, у Польщі, Австрії, Франції, Німеччині, Словаччині, Литві та Естонії.

Як дістатися

Музей розташований за адресою вул. Театральна, 25, у центральній частині Коломиї. У тому ж місті працює філія — Музей писанкового розпису на проспекті Чорновола. Головний музей і «писанку» зручно оглянути за один день. Якщо ж плануєте ширший маршрут Карпатами, врахуйте, що філії музею є також у Косові та Яремчі.

Станом на листопад 2026 року, за даними офіційного сайту, музей працює з вівторка по неділю; актуальний графік і квитки дивіться на сайті. Інші музеї області — у нашому розділі про Івано-Франківщину.

Джерела

esu.com.uaukrinform.ua