Музей мистецтв Прикарпаття в Івано-Франківську
Івано-ФранківщинаМузей мистецтв Прикарпаття в колишній колегіаті Потоцьких: сакральне мистецтво Галичини, Пінзель, західноукраїнський живопис, розписи 1877 року.

Музей мистецтв Прикарпаття — головне художнє зібрання Івано-Франківська. Він займає колишній римо-католицький колегіальний костел Непорочного Зачаття Діви Марії, святих Андрія і Станіслава, який сам музей називає найдавнішою архітектурною пам’яткою міста. Тож сюди йдуть одразу з двох причин: подивитися на барокову святиню роду Потоцьких зсередини і побачити одну з найцікавіших в Україні колекцій галицького сакрального мистецтва, зокрема скульптуру Йоганна Георга Пінзеля.
До 6 квітня 2012 року заклад називався Івано-Франківським обласним художнім музеєм; під цією назвою його ще можна зустріти у старих путівниках.
Історія
Костел Потоцьких
Храм постав разом із містом-фортецею Станиславовом. Кошти на будівництво дав засновник міста, магнат Андрій Потоцький. За даними музею, роботи почалися ще до 1672 року: саме тоді німецький мандрівник Ульріх фон Вердум записав у щоденнику, що на будові нового кам’яного костелу виконано вже значну частину робіт. Креслення підготував французький інженер-архітектор Франсуа Корассіні з Авіньйона, який будував і міські укріплення, а в 1679–1682 роках нагляд за будівництвом вів інший француз — Кароль Бенуа. Після смерті Андрія Потоцького храм добудовував його син Йосип. Освятили костел, за даними музею, у 1703 році. Варто знати, що частина джерел, зокрема ZAXID.NET, датує будівництво пізніше — 1703–1729 роками.
Масивна споруда виявилася завеликою для слабкого ґрунту: вапнякові фундаменти не витримували, у стінах пішли глибокі тріщини. У 1720–1730-х роках костел укріпили цегляними контрфорсами по всьому периметру — вони рятували будівлю, але помітно змінили її пропорції. У 1744 році поруч звели дзвіницю.
Архітектурно храм належить до перехідного часу: стиль бароко тоді лише утверджувався, а в основу плану ліг поширений у ренесансній архітектурі тип центрально-купольної базиліки на латинському хресті — три нави, короткий трансепт і купол. Пишне оздоблення 1730–1740-х років фінансував Йосип Потоцький; для різьблення він запросив майстерню Томаса Гуттера і Конрада Кутченрайтера. Про цього фундатора досі нагадує таблиця з родовим гербом «Пилява» 1737 року на східному фасаді.
Костел був і родинною усипальницею. У крипті під вівтарем поховали Андрія Потоцького, його дружину Анну, сина Станіслава, який загинув під Віднем у 1683 році, а також Йосипа Потоцького з дружиною Вікторією Лещинською та двома онуками. Після 1799 року колегіата стала парафіяльним костелом.
У 1877 році інтер’єр розписав художник-декоратор Еразм-Рудольф Фабіанський, уродженець Житомира. Через п’ять років, у 1882-му, пожежа знищила дерев’яні перекриття даху й частково пошкодила розписи; у 1930-х їх поновлював художник Смучак.
Від костелу до музею
Богослужіння тривали до 1957 року. Значна частина реліквій ще у 1945–1946 роках виїхала до Польщі разом із польським населенням міста. На початку 1960-х розібрали дзвіницю, демонтували вівтарі, знищили орган і поховання Потоцьких, а фрески забілили. До 1975 року в будівлі працював Геологічний музей Інституту нафти і газу, після чого п’ять років тривала реставрація під художній музей.
Музей відкрився 18 травня 1980 року з експозицією, сформованою з фондів Івано-Франківського краєзнавчого музею. У 1983–1990 роках його працівники обстежували по області так звані «склади культового майна» і поповнили фонди приблизно 700 сакральними творами. 18 серпня 1993 року, після реставрації, під час якої відкрили розписи Фабіанського, запрацювала нова експозиція «Сакральне мистецтво Галичини XV–XX століть». Наприкінці 1990-х дзвіницю відбудували за збереженими кресленнями.
Чинну експозицію відкрили 31 серпня 2012 року. Того ж року твори Пінзеля з колекції музею, зокрема три ангели-путті, поїхали до паризького Лувру на виставку, що тривала з 22 листопада 2012-го до 25 лютого 2013 року; за неї музей отримав перше місце в акції «Музейна подія року». У 2013 році філію музею — дерев’яну церкву Зішестя Святого Духа в Рогатині — внесли до Списку світової спадщини ЮНЕСКО у складі номінації «Дерев’яні церкви Карпатського регіону в Польщі та Україні».
У грудні 2025 року, як повідомив ZAXID.NET з посиланням на голову обласної військової адміністрації, музей включили до Міжнародного списку культурних цінностей під посиленим захистом ЮНЕСКО.
Що подивитися
Сам храм
Навіть якщо ви прийшли заради картин, почніть з будівлі. Під куполом збереглися розписи Фабіанського: у парусах — медальйони з чотирма євангелістами, у самому куполі — дванадцять апостолів у картушах, вище — пророки, а на вершині — Святий Дух у вигляді голуба. Чотири овальні вікна в куполі пробили після пожежі 1882 року, частково перекривши живопис. Більшість сюжетних композицій на склепіннях нави й вівтаря, за словами музею, сильно пошкоджені або втрачені.
Зверніть увагу на мармурові циборії (балдахіни) бічних вівтарів святого Йосипа і святого Вінсента — вони пережили радянський демонтаж. Мармур для колон, за даними музею, привезли з Кракова. Двох ангелів, які колись підтримували мармурову труну з мощами святого Вінсента, тепер показують в експозиції.
Сакральне мистецтво Галичини
Це серце колекції. Ікони охоплюють кілька стилів: «Богородиця Одигітрія» та «Розп’яття Христове» виконано у візантійській манері в бойківському осередку, ренесанс представлено іконами святкового ярусу з Калущини, далі — барокові й рокайні образи. Окремо експонуються народні ікони з церкви в Космачі, яку за легендою називали Довбушевою, зокрема храмова ікона «Параскева Великомучениця». Найстаріший західноєвропейський твір — вівтарний образ «Свята Маргарита» середини XV століття.
Барокову скульптуру представляють роботи Гуттера і Кутченрайтера з вівтарів самого костелу, твори М. Полейовського, Я. Оброцького і, звісно, Пінзеля. Його скульптури потрапили до музею з напівзруйнованого в радянський час костелу місіонерів у Городенці.
Західноукраїнський живопис
У відділі українського образотворчого мистецтва — класики Галичини кінця XIX — першої половини XX століття: «Козаки біля багаття» Корнила Устияновича (найдавніший твір відділу), портрети Ярослава Пстрака, пейзажі Івана Труша, роботи Юліана Панькевича, Олени Кульчицької, Антона Манастирського. Окремий акцент — «Автопортрет» Олекси Новаківського і твори учнів його школи, а також випускників Краківської академії: Осипа Сорохтея, Дениса-Лева Іванцева, Михайла Зорія. Далі — закарпатська і київська школи та івано-франківські художники другої половини XX століття.
Зарубіжне і декоративне мистецтво
Відділ зарубіжного мистецтва показує російських, польських, австрійських і німецьких авторів XVIII–XX століть. Декоративно-ужиткове мистецтво представлене творами народних майстрів чотирьох етнокультурних регіонів області — Гуцульщини, Бойківщини, Опілля та Покуття. Для ширшої картини гуцульського й покутського народного мистецтва варто поїхати до Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття в Коломиї, а по кераміку — у Косів (див. наш матеріал про косівську кераміку).
Змінні виставки й концерти
У центральній наві та в малій залі постійно змінюються виставки — від ювілейних показів художників регіону до молодих авторів. Тут також проводять концерти класичної музики, літературно-музичні вечори та майстер-класи. Варто знати, що в постійній експозиції показано лише невелику частку фондів: за даними музею, станом на початок 2014 року в колекції було 11 906 предметів, а експонувалося близько 6,33 %. Пізніші публікації, як-от ZAXID.NET у 2025 році, говорять уже про майже 14 тисяч.
Як дістатися
Музей стоїть на майдані Андрея Шептицького, 8, у самому центрі старого Івано-Франківська, на захід від площі Ринок. За описом Karpaty.rocks, від Ринку треба пройти кілька метрів Галицькою вулицею й повернути праворуч. На тому ж майдані розташований і Катедральний собор Воскресіння Христового, колишній єзуїтський костел, тож обидві пам’ятки зручно оглянути разом.
Станом на листопад 2026 року, за даними офіційного сайту, музей працює і проводить виставки та концерти. Графік роботи й ціни квитків дивіться на сайті музею.
Інші музеї області зібрано в нашому розділі про Івано-Франківщину.