Харківський художній музей

Харківський художній музей: колекція, що веде відлік від 1805 року, твори Рєпіна та західноєвропейських майстрів, удар 14 червня 2026 року і поточний статус.

Жовтий фасад Харківського художнього музею з арковими вікнами на вулиці Жон Мироносиць
Igor Nayda, CC BY-SA 4.0

Харківський художній музей — музей образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва в центрі Харкова. Сам музей називає свою колекцію однією з найстаріших і найцінніших за складом мистецьких збірок України: її історія починається 1805 року, а нині фонди, за даними музею, налічують близько 25 тисяч експонатів — західноєвропейський, український і російський живопис, графіку, скульптуру, а також декоративно-ужиткове мистецтво, зокрема східне, від XV до XXI століття. Влітку 2026 року будівля музею постраждала від російського удару; про те, як музей працює зараз, — у розділі «Як відвідати».

Історія

Початок харківській художній колекції, як пише музей у своїй історичній довідці, поклав Харківський університет. 1805 року він придбав 2477 аркушів західноєвропейської графіки XVI–XVIII століть — серед авторів названо Альбрехта Дюрера, Гендріка Гольціуса, Луку Джордано, Пітера Брейгеля Старшого, Антоніса ван Дейка та Франсуа Буше. На сторінці музею, присвяченій вітчизняному мистецтву, уточнено, що ініціатором покупки для малювальних класів був засновник університету Василь Каразін.

Далі університетське зібрання поповнювали дарувальники-випускники. У 1856–1858 роках Іван Бецький передав понад 500 творів європейських живописців XVI–XVIII століть, а 1873 року за заповітом Аркадія Алфьорова надійшли 50 картин нідерландських і голландських майстрів, 420 малюнків та акварелей і близько трьох тисяч гравюр. Усе це зберігалося в університетському Музеї красних мистецтв і старожитностей і, за словами музею, досі становить основу його відділу зарубіжного мистецтва.

Другий корінь сучасної колекції — Міський художньо-промисловий музей, заснований 1886 року. Його збірка була зосереджена на українських і російських художниках; сьогодні з неї в музеї представлені, зокрема, твори Іллі Рєпіна, Сергія Васильківського, Миколи Ге, Івана Шишкіна, Василя Сурикова, Василя Полєнова.

1920-ті роки принесли низку реорганізацій. 1920 року університетський і міський музеї об’єднали в Центральний художньо-історичний музей, згодом колекцію передавали Соціальному музею імені Артема, а 1927 року з’явився Харківський державний художньо-історичний музей. Того ж 1920 року було націоналізовано приватну збірку цукрозаводчика Павла Харитоненка з маєтку «Наталівка»; на початку 1930-х частину її передали до Харкова. 1934 року організували Українську державну картинну галерею, що об’єднала майже всі художні цінності міста й відкрилася 1935 року.

Невдовзі колекція постраждала від репресій: у 1937–1939 роках твори майстрів українського авангарду вилучили до так званого спецфонду. Як зазначає музей, нині ці роботи зберігаються в Національному художньому музеї України в Києві.

Найтяжчих втрат зібрання зазнало під час Другої світової війни. Напередодні війни воно налічувало близько 75 тисяч експонатів, але до плану евакуації його не включили, тож вивезти вдалося лише 4711 предметів. За даними музею, під час окупації нацисти вивозили експонати до Німеччини, а незадовго до звільнення Харкова спалили музейну будівлю разом із рештою колекції. Післявоєнний музей постав із того, що повернулося з евакуації, і того, що вдалося знайти на руїнах.

1944 року музей переїхав до будівлі, спроєктованої, за даними музею, архітектором О. Бекетовим, — тієї, де він розташований і тепер. Назви змінювалися ще кілька разів: Харківський державний музей українського мистецтва (1944), Харківський державний музей образотворчого мистецтва (1949), і нарешті, з 1965 року, — Харківський художній музей. У 1970-х збірку поповнили приватні колекції, зокрема О. та М. Підкопаїв, О. Крігер і М. Фрадкіної, К. Шпектор.

Сьогодні до складу музею входять також два відділи за межами головної будівлі. 1986 року до нього приєднали Пархомівський історико-художній музей (село Пархомівка на Харківщині), створений 1955 року шкільним учителем Луньовим (ініціали в джерелах різняться: на сайті музею — П. Ф. Луньов, в інших джерелах — А. Ф. Луньов): там зберігаються ікони, твори Тараса Шевченка, Івана Шишкіна, Костянтина Крижицького, Василя Касіяна та інших. Музей народного мистецтва Слобожанщини, заснований 1991 року, став філією 1994-го, а з 2012 року є відділом Харківського художнього музею; його фонди — вишивка, кераміка, різьблення, народний живопис, витинанки, плетені вироби з лози й соломи, бісер.

З 1990 року музей очолює мистецтвознавиця Валентина Мизгіна, яка працює в ньому з 1970 року. За даними Енциклопедії сучасної України, вона є авторкою видань про музей, зокрема «Харківський художній музей. 200 років колекції» (2005) і «Мистецтво Західної Європи та Сходу XV–XX ст. із зібрання Харківського художнього музею» (2009), а також співавторкою виставкових проєктів «Харківська пейзажна школа» (2009) і «Творці українського пейзажу» (2015).

Що подивитися

До повномасштабної війни музей показував чотири постійні експозиції, які й досі описані на його сайті: західноєвропейське мистецтво XV–XIX століть; вітчизняне мистецтво XVI — початку XX століття; європейський фарфор XVIII — початку XX століття (Німеччина, Австрія, Франція, Росія, Англія, Данія); українське народне мистецтво. Варто пам’ятати, що зараз зали для відвідувачів закриті, а найцінніші предмети, за даними UA.NEWS (липень 2026), вивезено в безпечніші місця, тож нижче йдеться про склад колекції, а не про те, що можна побачити наживо.

Ілля Рєпін. Найвідоміший твір зібрання — картина «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Музей розповідає, що, працюючи над нею, художник вивчав історичні події, робив етюди персонажів, одягу, зброї, побутових речей, а козаків писав зі знайомих, які йому позували. Поряд музей називає ще дві роботи Рєпіна 1890 року — «Козак у степу» та «Микола Мирликійський позбавляє від страти трьох невинно засуджених». Остання — один із трьох варіантів сюжету; два інші, за даними музею, зберігаються в Державному Російському музеї в Санкт-Петербурзі та в Національному музеї «Київська картинна галерея».

Західноєвропейські майстри. У розділі зарубіжного мистецтва музей перелічує італійських живописців XVI–XVIII століть (Гвідо Рені, Бартоломео Манфреді, Франческо Фуріні, П’єтро да Кортона, Андреа Саккі), нідерландців XVI століття (Йос ван Клеве, Іоахім Патінір, Ян ван Скорел, Пітер Брейгель Молодший), голландців XVII століття — від жанрових сцен Корнеліса Дрохслота до пейзажів Яна ван Гойєна й Альберта Кейпа та портретів Фердинанда Бола, учня Рембрандта. Фламандську школу представляють Давид Тенірс та Олександр Адріансен, німецьку — квіткові натюрморти Абрахама Міньйона. Більшість цих речей походить із тих самих університетських надходжень XIX століття.

«Експонат місяця». Музей веде рубрику, у якій докладно розповідає про окремі твори. Наприклад, у 2026 році в ній представлено ескіз Порфирія Мартиновича «Казьонки» — підготовчу роботу до втраченої картини, що мала назву «Приміщення учнів в імператорській академії мистецтв».

Народне мистецтво Слобожанщини — окрема експозиція й окремий відділ музею, де зібрано вишивку, кераміку, народний живопис та інші традиційні ремесла регіону.

Якщо вас цікавить література того самого краю, зверніть увагу на Харківський літературний музей, а про інші музеї регіону — на сторінці «Харківщина».

Як відвідати

Головна будівля музею розташована за адресою вул. Жон Мироносиць, 11, виставкова зала — поруч, на вул. Жон Мироносиць, 9.

Станом на 16 листопада 2026 року на офіційному сайті музею розміщено оголошення, що музей працює лише в онлайн-режимі; там же є онлайн-виставки 2025–2026 років і рубрика «Експонат місяця». Графік роботи, що лишився на сайті, із цим оголошенням не узгоджується, тож перед будь-якими планами варто перевіряти інформацію безпосередньо в музею.

14 червня 2026 року, за повідомленням «Української правди» з посиланням на голову Харківської ОВА Олега Синєгубова та міського голову Ігоря Терехова, у будівлю влучив російський безпілотник; спалахнула пожежа, під час гасіння рятувальники виносили картини в укриття, а міський голова пояснював, що їх евакуювали через загрозу вогню й води. Будинок має статус пам’ятки архітектури місцевого значення. За даними UA.NEWS від 28 липня 2026 року, рятувальники ДСНС завершили протиаварійні та консерваційні роботи: розчистили покрівлю й другий поверх, встановили тимчасові крокви й тентове покриття, закрили пошкоджені вікна. Повну реставрацію, за словами Олега Синєгубова, планують після завершення війни; директорка Валентина Мизгіна, як передає видання, повідомила, що музей продовжує працювати.

Поки будівля закрита, найпростіший спосіб познайомитися з колекцією — онлайн-виставки та аудіогід на сайті музею. Якщо ви плануєте маршрут Харковом, подивіться також сторінку Музею жіночої та гендерної історії.

Джерела

esu.com.uapravda.com.uaua.news