Харківський літературний музей

Харківський ЛітМузей на вул. Багалія, 6: колекція Розстріляного відродження і шістдесятників, робота під час війни, відкриття після ремонту у квітні 2026 року.

Двоповерховий особняк Харківського літературного музею з колонами біля входу на вулиці Багалія
Nadiya Li, CC BY-SA 3.0

Харківський літературний музей, або, як він сам себе називає, ЛітМузей, — комунальний заклад культури, що збирає літературну спадщину Слобожанщини. Його головна тема — ті сторінки української літератури, які радянська влада намагалася стерти: письменники харківських 1920-х, яких пізніше назвуть Розстріляним відродженням, шістдесятники, автори руху опору. Водночас це один із найпомітніших культурних майданчиків сучасного Харкова, де відбуваються виставки, лекції й фестивалі навіть в умовах постійних обстрілів.

Історія

Музей заснували 1988 року, на хвилі перебудови; на сайті як дату заснування вказано 20 квітня 1988 року. За розповіддю Тетяни Пилипчук в інтерв’ю LB.ua (2020) і за історичною довідкою на сайті музею, питання про літературний музей у Харкові періодично порушувала Спілка письменників, а втілила задум Ірина Григоренко, на той час співробітниця Історичного музею; вона й стала першою очільницею ЛітМузею. На офіційному сайті музей описує своїх засновників як активістів з антирадянськими поглядами і наголошує, що заклад ніколи не був інструментом пропаганди, а від початку був українським голосом Харкова.

Цей підхід видно вже з першої виставки. За словами Тетяни Пилипчук, вона мала назву «Українська Голгофа» і стала першою в Україні експозицією про 1920-ті роки та репресії проти української інтелігенції. Відтоді за музеєм закріпилася репутація місця, де розповідають про харківський літературний вибух 1920-х і його трагічний кінець.

Музей розташований в особняку на вулиці Багалія. За даними музею, це колишній маєток 1894 року, який належав художникові Георгію Шторху і був ним же спроєктований; у радянські часи тут працював партійний готель закритого типу. В інтерв’ю LB.ua Тетяна Пилипчук згадувала також про комунальні квартири, що були в будинку.

З роками ЛітМузей дедалі більше виходив за межі класичної експозиції. 2020 року там працювала виставка «Книга на лаві підсудних» про цензуру в радянській Україні, а також вуличні формати на кшталт «Полички» та «Книжкової клумби»; паралельно музей записував інтерв’ю для проєкту «Харків між культурами». Сам музей іронічно називає себе «івент-агенцією зі святкування ювілеїв померлих письменників», але програми, які він робить, стосуються не лише ювілеїв, а й того, як минуле впливає на сьогодення міста. Згодом музей очолила Тетяна Пилипчук (у 2023 році Радіо Свобода представляло її як директорку). В інтерв’ю LB.ua 2020 року вона, тоді ще заступниця директорки, формулювала завдання музею як роботу з міфами: не підтримувати усталені легенди про письменників, а розбирати їх на основі документів. Серед тодішніх проєктів музею згадувався й «карантинний архів», започаткований під час пандемії.

Під час повномасштабної війни

Після 24 лютого 2022 року музей, за розповіддю директорки Радіо Свобода (червень 2023), спакував колекцію та вивіз її за межі Харкова за підтримки ініціатив з порятунку культурної спадщини. Частина команди залишалася в місті, роботу перевели в дистанційний формат, а виставки й події музей проводив в інших приміщеннях. Серед проєктів воєнного часу — виставка «Антитекст» про заборонені в СРСР тексти, експозиція «Харків — Залізобетон», дискусії про перейменування вулиць, названих на честь російських письменників, і літературний фестиваль «П’ятий Харків», що відбувся восени 2022 року. Назву фестивалю взято з метафори мовознавця Юрія Шевельова; у музеї її пов’язують з ідеєю майбутнього Харкова, вільного від радянської спадщини.

Того ж 2023 року проєкт «Віртуальний ЛітМузей» — онлайн-платформа, реалістичний 3D-простір для створення онлайн-виставок, розроблений за підтримки Українського культурного фонду, — потрапив до п’ятірки номінантів премії Webby Awards у категорії застосунків і програмного забезпечення в галузі мистецтва, культури й подій. Музей також займається оцифруванням колекції: директорка пояснювала, що поки оригінали недоступні для показу, цифрові копії дозволяють і далі працювати з ними, а в перспективі — зробити харківське зібрання частиною європейського культурного простору. В тому ж інтерв’ю Тетяна Пилипчук назвала нинішнє протистояння «війною культур» і доводила, що музеї слід розглядати як частину системи національної безпеки, а не лише культурної сфери.

Вночі проти 1 березня 2025 року, як повідомляє Укрінформ із посиланням на міськраду, внаслідок російської атаки на Харків постраждали щонайменше 75 будівель, серед них і особняк ЛітМузею: у приміщеннях з’явилися тріщини, обвалилася стеля, вибило вікна. Ремонт тривав близько року — замінили вікна, укріпили стіни, оновили частину меблів і пофарбували зали в нові кольори. Роботи виконував архітектор-реставратор Віктор Дворніков; гроші надали грантові інституції та приватні донори, вікна оплатила міська рада. Музей наголошував, що полагоджено лише найнеобхідніше, а на облаштування безбар’єрного входу ще шукають кошти.

Що подивитися

За даними офіційного сайту, колекція ЛітМузею — це понад 30 тисяч предметів основного фонду і ще близько 17 тисяч науково-допоміжного. Це артефакти української і насамперед слобожанської літератури різних часів, серед яких багато матеріалів, заборонених у Радянському Союзі. Ключову частину становлять речі доби Розстріляного відродження (1920–1930-ті), шістдесятників і українського руху опору 1960–1980-х, а також ранніх 1990-х.

Серед предметів, які музей сам виокремлює на сайті:

  • книжки з автографами Миколи Хвильового, Майка Йогансена, Миколи Куліша та інших;
  • рукописи Миколи Хвильового, Івана Дніпровського, Сергія Жадана;
  • листування письменників, періодика з читацькими коментарями, фотографії;
  • особисті речі — зокрема пенсне Павла Тичини;
  • документи — паспорт Леся Курбаса;
  • меморіальні експонати — печатка літературної організації ВАПЛІТЕ і двері з харківського Будинку літератури імені Василя Блакитного;
  • живопис харківських художників, зокрема роботи Валерія Бондаря;
  • періодичні видання 1920-х, як-от альманах-місячник «Літературний ярмарок» (1928–1929, 12 номерів), що його музей пов’язує з іменем Миколи Хвильового.

Найцінніше в цій колекції, за словами самого музею, — матеріали, що не пройшли радянську цензуру й уціліли буквально дивом. Тому відвідування ЛітМузею — це не стільки огляд вітрин, скільки розповідь про те, як література харківських 1920-х опинилася «на лаві підсудних» і як її пам’ять повертається.

Тимчасові виставки змінюються. Після відкриття у квітні 2026 року музей показував проєкт «Харківська Енеїда. Домашній архів»: ілюстрації Рафаеля Волинського, створені майже 60 років тому на замовлення видавництва «Прапор» для «Енеїди» Івана Котляревського (книжка так і не вийшла), разом із документами про підготовку видання; експозицію підготував онук художника Богдан Волинський. Виставку анонсували на два місяці, тож актуальну програму варто перевіряти на сайті.

Про образотворче мистецтво Харкова читайте на сторінці Харківського художнього музею, про історію жіночого руху — на сторінці Музею жіночої та гендерної історії, а загальний огляд регіону — в розділі «Харківщина».

Як відвідати

Адреса музею — м. Харків, вул. Багалія, 6.

Станом на 26 квітня 2026 року, за даними Укрінформу, ЛітМузей відкрився для відвідувачів після річного ремонту: перший вечір у відновленому будинку відбувся 25 квітня 2026 року. Вхід поки що не пристосований для людей з інвалідністю — музей планує це виправити. Офіційний сайт музею (за архівною копією від вересня 2026 року) і далі вказує адресу на Багалія, 6 та розклад відвідувань, проте Харків залишається під регулярними обстрілами, тому режим роботи може змінюватися — перед візитом перевіряйте новини на сайті й сторінках музею в соцмережах.

Якщо фізично потрапити до Харкова не виходить, частину колекції можна побачити на платформі «Віртуальний ЛітМузей» та в розділі «Колекції» на сайті.

Джерела

lb.uaradiosvoboda.orgukrinform.ua