Національний музей-садиба М. І. Пирогова у Вінниці
ВінниччинаСадиба «Вишня», де Микола Пирогов жив у 1861–1881 роках: будинок-музей, аптека, меморіальний парк і церква-некрополь із набальзамованим тілом хірурга.

Національний музей-садиба М. І. Пирогова займає колишню садибу «Вишня» на південно-західній околиці Вінниці, де хірург Микола Пирогов прожив останні двадцять років життя — з 1861 по 1881 рік. До меморіального комплексу входять будинок ученого з основною експозицією, музей-аптека, парк із деревами, які пам’ятають господаря, і розташована окремо церква-некрополь, де в склепі зберігається набальзамоване тіло Пирогова. Це один із найвідоміших музеїв Вінниччини, де в одному маршруті поєднуються історія медицини XIX століття, садово-паркова пам’ятка і церковна архітектура.
Історія
Садиба до Пирогова. Про «Вишню» до середини XIX століття відомо мало. Назву маєток отримав від однойменної річки. Із 1816 року ним володів доктор медицини А. А. Гриколевський. У 1859 році, коли Пирогов обіймав посаду попечителя Київського навчального округу, він купив садибу в спадкоємців Гриколевського на торгах у Києві, а після відставки 1861 року оселився тут.
«Чудесний лікар» у Вишні. Занедбане господарство новий власник швидко привів до ладу. За даними музею, 1866 року були збудовані півтораповерховий житловий будинок і аптека, а також господарські споруди; посадили фруктовий сад і березовий гай. Головною справою Пирогова тут лишалася медицина: у садибі він приймав хворих і робив складні для свого часу операції. Пацієнти, як пише музей, приїжджали з Москви, Петербурга, Поволжя, Уралу та з усього південно-західного краю.
Зі своєї садиби вчений виїжджав тричі: у 1862–1866 роках він керував підготовкою молодих науковців у професорському інституті в Німеччині, 1870 року як представник Товариства Червоного Хреста їздив на франко-прусську війну, а 1877 року — на російсько-турецьку. 1870 року Пирогов дістав дозвіл відкрити в садибі аптеку — за твердженням музею, першу сільську аптеку на Поділлі.
Смерть і бальзамування. Микола Пирогов помер 23 листопада (5 грудня за новим стилем) 1881 року. Його тіло набальзамував петербурзький лікар Д. І. Виводцев. Родина хотіла поховати вченого в садибі, однак, як розповідає музей, дозвіл обумовлювали зобов’язанням перепоховати тіло, якщо маєток змінить власника; на це рідні не погодилися. Тож удова, О. А. Пирогова, купила ділянку на сільському цвинтарі села Шереметка. Там збудували родинну усипальницю, і 24 січня 1882 року тіло перенесли до неї із сільської церкви. Спершу над склепом стояла тимчасова каплиця, а 1885 року за проєктом В. І. Сичугова звели церкву на честь святого Миколая Чудотворця. Саме з цього моменту музей веде відлік «пироговського меморіалу».
Удова доглядала усипальницю до своєї смерті 1902 року і, за даними музею, заповіла кошти на утримання церкви-некрополя та збудованої нею школи для сільських дітей. Її поховали поруч із чоловіком, біля входу до храму. У родинній усипальниці лежить і старший син ученого, Микола Миколайович, який помер 1891 року в Петербурзі.
Занепад. Після 1902 року садиба перейшла до молодшого сина, Володимира, а 1904 року — до онуків Пирогова, які після 1917 року виїхали за кордон. Будинок стояв без ремонту, і в цей час, за словами музейників, поховання пограбували: зловмисники розбили скло внутрішньої труни й винесли шпагу, подаровану австрійським імператором Францом-Йосифом, та металевий хрест. 1920 року в напівзруйнованому будинку оселилася комуна американських робітників, згодом садиба належала дослідній сільськогосподарській станції, а 1936 року її передали обласній інфекційній лікарні.
Шлях до музею. Питання про збереження тіла й створення музею на початку 1920-х років порушило Вінницьке наукове товариство лікарів на чолі з М. М. Болярським. У 1926 році садибу відвідав хірург І. І. Греков, а згодом — професор М. К. Лисенков, і медики запропонували облаштувати в будинку «куточок Пирогова». Відновити тіло планували влітку 1941 року, але завадила війна. Фактичним початком музею стало розпорядження Ради народних комісарів СРСР від 27 жовтня 1944 року. Комісія, що прибула у травні 1945 року, застала садибу зруйнованою, а труну — на межі руйнування; тоді ж провели перше відновлення тіла, через 65 років після смерті вченого.
Ремонт тривав понад два роки, і 9 вересня 1947 року музей відкрили. Дату приурочили до 100-річчя першого застосування Пироговим ефірного наркозу на полі бою; того ж дня в садибі встановили пам’ятник ученому (це підтверджують і сайт музею, і Вінницька обласна адміністрація). До 150-річчя від дня народження Пирогова (1960) відтворили його кабінет і аптеку.
Ребальзамування. Із 1979 року роботи з тілом виконували фахівці московського центру біомедичних технологій: виготовили нову внутрішню труну, відреставрували мундир, зняли скляне віко й помістили труну в герметичний саркофаг зі спеціальним освітленням. З 1994 року ребальзамування проводять у лабораторії, облаштованій на території музею. За даними Укрінформу, навесні 2018 року українські науковці вперше без участі російських колег провели десяте ребальзамування: тіло перебувало в розчині з 14 березня по 19 квітня. Відтоді, як зазначає музей, цю роботу виконують українські спеціалісти з Вінниці, Києва й Сум разом із науковими співробітниками закладу. Наступне, одинадцяте ребальзамування, за опублікованою на сайті музею передвиборчою програмою генерального директора (2026), лише готується.
Статус. За даними музею, 1983 року група науковців і директор музею отримали Державну премію за відновлення садиби. Указом Президента України від 10 червня 1997 року № 509/97 музей-садиба отримав статус національного. Садиба Пирогова і склеп-могила хірурга внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятки історії національного значення (постанова Кабінету Міністрів від 3 вересня 2009 року № 928).
Що подивитися
Будинок Пирогова. Основна експозиція, за даними музею, займає 1,2 тисячі квадратних метрів і налічує понад півтори тисячі предметів. Вона розміщена в десяти залах і вестибюлі та розгортається хронологічно. Перша зала присвячена дитинству і навчанню: Пирогов народився 1810 року в Москві, у чотирнадцять років вступив на медичний факультет Московського університету, а 1828 року поїхав до Дерпта (нині Тарту) готуватися до професури. Тут показують картини, документи, фотографії, підручники, за якими вчилися студенти-медики XIX століття, та скульптурні портрети. Далі — медичні інструменти лікарів пироговської доби, прижиттєві видання праць, рукописи, особисті речі, живопис, графіка й сакральне мистецтво. Остання, десята зала розповідає про вшанування пам’яті Пирогова: від першого пам’ятника в Москві та лікарні його імені у Вінниці, відкритої 1917 року, до Пироговських читань і з’їздів; є навіть згадка про астероїд, названий на честь хірурга.
Музей-аптека. Це реконструкція професійного побуту Пирогова. У ній зібрано аптечне начиння другої половини XIX століття, посуд для зберігання ліків, старовинні ваги, рецептурні бланки з написом про аптечне відділення Пирогова в селі Вишня та довідники з фармакології того часу. Біля столу для приготування ліків стоїть фігура аптекаря в натуральну величину. Варто звернути увагу на рецепти з позначкою «pro pauper» — «для бідного»: за такими ліки в аптеці Пирогова видавали безкоштовно. Тут же відтворено приймальню й операційну.
Меморіальний парк. За життя господаря в садибі, за даними музею, росло понад дві тисячі фруктових дерев і кущів, був виноградник, а Пирогов вирощував лікарські рослини й троянди. Сьогодні відвідувачам показують ялину, яку вчений посадив 1862 року, стару липову алею, де він любив відпочивати, кущі бузини й барвінок, які він використовував у лікуванні, та криницю Пирогова. Біля входу стоїть стела до 100-річчя Товариства Червоного Хреста, а на території — пам’ятник ученому 1947 року.
Церква-некрополь. Храм святого Миколая над родинною усипальницею стоїть окремо від садиби, на колишньому цвинтарі села Шереметка. У склепі під церквою в герметичному саркофазі лежить набальзамоване тіло Миколи Пирогова. Біля входу — могила його дружини. Храм відреставрували фахівці Київських спеціальних науково-реставраційних виробничих майстерень, відновили й внутрішній інтер’єр. У дні пам’ятних пироговських дат і на свята тут проходять богослужіння. Варто пам’ятати, що це місце поховання, тож поводитися слід відповідно.
Події. За новинами на офіційному сайті, у 2026 році музей працював і приймав заходи: серед них «Пироговський пікнік — 2026», літургія в церкві-некрополі 8 травня та виїзне засідання Президії Національної академії медичних наук України 22 травня 2026 року. 30 жовтня 2026 року колектив музею за участі представника МОЗ України підтримав кандидатуру Олександра Турського на посаду генерального директора. Музей також пропонує аудіогід і квест для відвідувачів садиби.
Після Пирогова логічно продовжити знайомство з містом літературно-меморіальним музеєм Михайла Коцюбинського — садибою, де народився письменник. Тим, хто цікавиться технікою, у Вінниці варто знати й про Музей Повітряних сил.
Як дістатися
Музейний комплекс має дві адреси. Будинок, аптека й парк розташовані на вулиці Пирогова, 155 (координати, які наводить музей: 49.216096, 28.408335). Церква-некрополь стоїть окремо, у провулку 2-му Вишневського, 16 (49.216163, 28.390979), тож між двома частинами комплексу доведеться пройти або під’їхати.
До садиби можна дістатися міським громадським транспортом; маршрути варто звірити з актуальною транспортною схемою Вінниці перед поїздкою.
Про інші музеї обласного центру — на сторінці «Вінниччина», а про столичні — у розділі «Музеї Києва».