Наталія Павленко

Наталія Митрофанівна Павленко (1951–2008) — художниця і мистецтвознавиця, авторка вітражів і петриківських розписів, науковиця Музею Івана Гончара.

Двоповерховий будинок Музею Івана Гончара в Києві з вхідною аркою, деревом і клумбою перед фасадом
U.S. Embassy Kyiv (Flickr), Public domain

Наталія (Наталка) Митрофанівна Павленко (1951–2008) — українська художниця та мистецтвознавиця. Вона працювала в живописі, графіці, вітражі й петриківському розписі, а від 1993 року була науковою працівницею Музею Івана Гончара в Києві. Дружина художника Феодосія Гуменюка і мати художниці Уляни Гуменюк.

Біографія

Головним опублікованим джерелом про її життя є анонс посмертної виставки, який Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» поширив навесні 2009 року. За цим текстом, Наталка Павленко народилася 24 березня 1951 року в селі Зарічне Бутурлинівського району Воронезької області. Середню школу вона закінчила на Півночі, у селищі Певек Магаданської області, де тоді жила її родина.

Після школи вона вступила на фізико-математичний факультет Ленінградського університету. Приблизно через два роки змінила фах і перейшла на мистецтвознавчий факультет Ленінградського інституту живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна.

На початку 1970-х років вона вийшла заміж за художника Феодосія Гуменюка (точний рік шлюбу джерела називають по-різному — див. нижче). У 1975 році в подружжя народилася донька Уляна. У 1975–1976 роках Наталка Павленко брала участь у виставках незалежних українських художників, які влаштовували в приватних квартирах. Про першу виставку українських нонконформістів, яку 1975 року влаштували в приватній квартирі в Москві, і про її наслідки для Гуменюка йдеться у статті Internet Encyclopedia of Ukraine.

У 1977 році родину Гуменюків примусово вислали з Ленінграда до Дніпропетровська (нині Дніпро). Там вони прожили до 1983 року. Наталка Павленко в ті роки працювала художницею-оформлювачкою на комбінаті. 1983 року родина повернулася до Ленінграда, і вона працювала в загальноосвітній школі. Водночас брала активну участь у роботі місцевого Українського товариства. У Музеї етнографії народів СРСР вона організувала фестиваль «Писанка» і сама навчала відвідувачів розписувати писанки.

З 1993 року Наталка Павленко разом із чоловіком мешкала в Києві. Вона працювала науковицею в Музеї Івана Гончара і відповідала за творчу спадщину засновника музею, тобто за його скульптуру, живопис і графіку. У музейному анонсі окремо відзначено її фахову кваліфікацію та сумлінність у цій роботі.

За даними того ж анонсу, Наталка Павленко померла в Києві 14 січня 2008 року.

Творчість

За словами організаторів посмертної виставки, Наталка Павленко довго працювала «немовби у затінку». Більше часу вона віддавала родині та мистецтвознавству, ніж власній творчості, тож для багатьох знайомих її роботи стали відкриттям. Добірка 2009 року складалася з трьох груп творів: живопису, графіки та розписів у петриківській манері. У музейному тексті ці роботи схарактеризовано як витончені, прості й щирі. Це оцінка організаторів виставки, а не незалежна критика.

Окремий напрям її роботи — вітраж. Він пов’язаний із дніпропетровським періодом, коли вона працювала художницею-оформлювачкою на комбінаті. Згідно з анонсом 2009 року, створені нею вітражі тоді ще зберігалися в інтер’єрах міста, зокрема в готелі «Дніпропетровськ». Чи збереглися вони сьогодні, у знайдених джерелах не сказано.

Ще однією постійною темою в її біографії є писанка. Вона не лише розписувала писанки сама, а й навчала цього інших, зокрема на фестивалі «Писанка» в ленінградському Музеї етнографії народів СРСР. Петриківський розпис і писанкарство пов’язують її художню практику з народним мистецтвом, а останні п’ятнадцять років життя вона працювала в Музеї Івана Гончара — установі, що збирає та досліджує народну культуру.

Детального мистецтвознавчого аналізу її творів, переліку назв чи датувань у доступних онлайн-джерелах не знайдено. Найповнішою публікацією, судячи з посилань, є стаття М. Тодосійчука «Наталя Павленко (1951–2008)» у журналі «Музейний провулок» (2010, № 1 (15), с. 130–137). Вона заслуговує на окреме опрацювання.

Де побачити роботи

За даними музейного анонсу, твори Наталки Павленко зберігаються в приватних колекціях Москви, Санкт-Петербурга та Києва. Відомостей про її роботи в державних музейних зібраннях у переглянутих джерелах немає.

Найбільшим відомим нам публічним показом її творчості є посмертна виставка живопису, графіки та розпису. Вона тривала з 27 березня до 30 квітня 2009 року в Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара» у Києві, де художниця працювала останні п’ятнадцять років життя. Згідно з тим самим джерелом, у 2009 році її вітражі ще можна було побачити в інтер’єрах Дніпропетровська (нині Дніпро), зокрема в будівлі готелю «Дніпропетровськ».

Зв’язок з Феодосієм Гуменюком

Наталка Павленко була дружиною Феодосія Гуменюка, українського художника-нонконформіста. За даними Internet Encyclopedia of Ukraine, Гуменюк народився 1941 року в селі Рибчинці на Вінниччині і закінчив Ленінградський інститут живопису, скульптури й архітектури. 1975 року він був одним з організаторів першої виставки українських нонконформістів у Москві, за що його виключили зі Спілки художників СРСР. Пізніше він став лауреатом Шевченківської премії (1992) і професором Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури.

Музейний анонс 2009 року прямо називає Наталку Павленко дружиною й матір’ю двох художників, Феодосія Гуменюка та Уляни Гуменюк. Шлях подружжя збігався: квартирні виставки середини 1970-х, примусовий виїзд до Дніпропетровська 1977 року, повернення до Ленінграда 1983 року і переїзд до Києва 1993 року. Українська Вікіпедія у статті про Гуменюка також згадує його як вдівця художниці й мистецтвознавиці Наталії Павленко.

Щодо року шлюбу джерела розходяться: в анонсі Музею Івана Гончара названо 1972 рік, а у Вікіпедії — 1973 рік. Остаточно це питання можна з’ясувати лише за документальними джерелами.

Джерела

maidan.org.ua (архів)Вікіпедіяencyclopediaofukraine.com