Музей культурної спадщини в Києві: мистецтво українців світу

Музей культурної спадщини на Печерську (з 2015 — Музей української діаспори): історія, колекція мистців-емігрантів, твори Ірини Банах-Твердохліб.

Класицистична садиба з білими колонами, фронтоном і зеленим дахом за огорожею на Князів Острозьких
Wadco2, CC BY-SA 3.0

На тихій вулиці Князів Острозьких у київському Печерському районі стоїть старовинна садиба, у якій від 1999 року працює музей, присвячений українцям, що жили й творили за межами батьківщини. До 2015 року він мав назву «Музей культурної спадщини» і був відділом Музею історії міста Києва; нині це Музей української діаспори — філія того самого міського музею. Саме як місце зберігання творів художниці Ірини Банах-Твердохліб (1918–2013) цей музей згадують біографічні довідки про мисткиню. Ця сторінка розповідає про музей у той період, коли він ще звався Музеєм культурної спадщини, про його колекцію та про те, як із нею пов’язане ім’я художниці з Винник.

Про музей

Офіційна дата відкриття закладу — 29 травня 1999 року. Його розмістили в реконструйованій садибі кінця XVIII століття на вулиці Князів Острозьких, 40Б. Першим директором був Володимир Тихенко. Упродовж перших півтора десятиліття музей працював під назвою «Музей культурної спадщини» як структурний підрозділ Музею історії міста Києва.

У 2015 році за ініціативою тодішньої директорки, мистецтвознавиці Оксани Підсухи, і наукових працівників музей перейменували на Музей української діаспори. Нова назва точніше відбивала зміст закладу: історію еміграції з України та мистецьку спадщину українців світу — від переселенців кінця XIX століття до представників третьої хвилі еміграції, які опинилися за кордоном під час Другої світової війни, та їхніх нащадків. З 2024 року музей очолює мистецтвознавиця Ганна Лексіна.

Діяльність музею від початку пов’язували з державною політикою щодо закордонного українства, зокрема з програмою «Закордонне українство», затвердженою указом Президента України 2001 року.

Звідки взялася колекція

Основу фондів становить зібрання творів українських мистців із різних країн, яке передала музеєві Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей. Ця комісія діяла з 1992 до 1999 року під головуванням Олександра Федорука. Завдяки її роботі до музею потрапили, зокрема, колекції українсько-американських художників Людмили Морозової та Олекси Булавицького, збірка творів українських мистців Австралії, роботи представників мистецької родини Кричевських.

За свідченням наукової співробітниці музею Ганни Лексіної (публікація 2015 року, коли заклад ще мав стару назву), саме з передачі полотен Олекси Булавицького почалося формування колекції. Окрасою збірки вона називала грецькі пейзажі Людмили Морозової — учениці Федора Кричевського, яка з 1951 року жила в США. Булавицький, що переїхав до США 1943 року, багато писав краєвиди українських поселень у канадській провінції Манітоба та сусідньому штаті Міннесота, і такі пейзажі експонувалися в постійній експозиції.

Після 2015 року музей почав активніше налагоджувати прямі зв’язки з українськими громадами та організаціями за кордоном, і колекція помітно зросла. За даними самого музею, нині його фонди налічують близько 20 тисяч предметів і є частиною загального фонду Музею історії міста Києва.

Що показували в експозиції

У статті 2015 року експозицію Музею культурної спадщини описано як кілька залів, де мистецтво поєднувалося з особистими речами та виданнями. Окрім живопису художників-емігрантів, окремі зали були присвячені музиці, театру й літературі діаспори. Там згадано хормейстера Олександра Кошиця, бандуриста Григорія Китастого, акторку Діамару Ходимчук, письменницю Докію Гуменну, поета й прозаїка Олексу Гай-Головка та поетесу Ганну Черінь.

Дві кімнати мали меморіальний характер: одну присвятили піаністові Володимиру Горовицю, другу — балетмейстерові Сержеві Лифарю. Тут експонували світлини, документи та особисті речі, а кімнати були обставлені старовинними меблями.

Тоді ж при музеї запустили культурно-мистецький проєкт «Гостини у діаспори» — тематичні вечори, присвячені українським громадам різних країн; частину з них, за словами авторки публікації, проводили, щоб зібрати кошти на допомогу військовим.

У травні 2021 року, уже як Музей української діаспори, заклад відкрив нову постійну експозицію про понад столітню історію українців світу. Після початку повномасштабного вторгнення Росії 2022 року робота експозиції змінювалася, а музей продовжив виставкові проєкти.

Ірина Банах-Твердохліб і музей

Ірина Банах-Твердохліб (у джерелах трапляються обидва порядки прізвищ; англійською — Irene Banach-Twerdochlib) народилася 27 березня 1918 року у Винниках біля Львова. Брала уроки малярства у Фелікса Вигживальського, з 1939 року навчалася у Державному інституті пластичного мистецтва у Львові, де серед її викладачів були Микола Федюк і Михайло Осінчук. Деякий час викладала малювання у Фаховій жіночій школі у Львові, у 1944 році стала членкинею Спілки образотворчих митців.

Того ж 1944 року вона виїхала до Австрії, згодом — до Німеччини. На еміграції малювала святкові листівки, ілюструвала дитячі казки, оформлювала українські книжки й брала участь у збірних виставках. З 1949 року жила в США, у Рочестері, де навчалася мистецтва в Рочестерському технологічному інституті.

Художниця працювала в багатьох техніках: живопис, графіка, лінорит, шовкодрук, емаль, кераміка, фотографія. Окремо біографи наголошують на її зусиллях відродити народну вибійку — техніку набивного візерунка на тканині. Серед творів, які називають джерела, — символістичні полотна «Два світи» і «Сибір» (обидва 1975), «У вирі життя» (1986), жанрові роботи «Українська мати на грані двох світів» (1976), «Голод на Україні у 1932–33 рр.» (1980), «Україна сьогодні» (1980), пейзаж «Церква св. Миколи у Кривчицях» (1978), а також портрети й натюрморти. Її твори показували на індивідуальних і збірних виставках у Рочестері, Філадельфії, Клівленді, Нью-Йорку, Торонто. У 1987 році в Торонто вийшла двомовна монографія «Творчість І. Банах-Твердохліб»; кольорові фоторепродукції до неї мисткиня виконала сама.

В Україні її роботи почали показувати з 1990-х. За даними краєзнавця Андрія Байцара, 11 січня 2002 року в Музеї історії Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві відкрилася виставка творів Ірини Банах-Твердохліб, які мисткиня передала в Україну; сприяла цьому Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон. Той самий автор зазначає, що твори художниці зберігаються в Музеї Блаженнішого Патріарха в Римі, у Музеї культурної спадщини (філії Музею історії Києва) та в приватних колекціях. Як саме роботи потрапили до київського музею і які це твори, доступні джерела не уточнюють.

Ірина Банах-Твердохліб померла 17 травня 2013 року в Айрондеквойті (штат Нью-Йорк). Похована на українському православному цвинтарі святого Андрія в Нью-Джерсі.

Де дивитися сьогодні

Колишній Музей культурної спадщини працює як Музей української діаспори за адресою: Київ, вулиця Князів Острозьких, 40Б. Перед візитом варто перевірити розклад і програму тимчасових виставок на офіційному сайті музею, адже склад експозиції після 2022 року змінювався. Чи експонуються зараз твори Ірини Банах-Твердохліб, із відкритих джерел встановити не вдалося — про це краще запитати в музеї.

Джерела

svitua.org (архів)baitsar.blogspot.com (архів)Вікіпедія