Музей «Київська фортеця»

Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця» на Печерську: Госпітальне укріплення XIX ст., Косий капонір, вали й рови просто неба.

Вхід до Косого капоніра: цегляний портал з аркою серед дерев'яного частоколу
Nick Grapsy, CC BY-SA 4.0

Київська фортеця — це не одна будівля, а ціла система укріплень, що століттями складалася на Печерських пагорбах. Її рештки — вали, рови, башти, казарми, капоніри — розкидані сьогодні між житловими кварталами, лікарнями, військовими установами й заводськими корпусами. Побачити фортецю як цілісну оборонну споруду найкраще в одному місці: на території Госпітального укріплення, де працює Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця». Тут збереглися земляні вали з ровами, цегляні оборонні стіни, капоніри та Північна напівбашта, а в казематах розміщено музейні експозиції.

Про масштаби пам’ятки зазвичай говорять у найвищому ступені. Туристичні сайти, зокрема turystam.in.ua, називали Київську фортецю «найбільшою земляною фортецею Європи», проте посилання на джерело такого твердження там немає. Обережніші формулювання трапляються у джерелах, ближчих до самої пам’ятки: музей на своєму сайті пише, що комплекс Київської фортеці є одним із найбільших у Європі серед фортець, які збереглися, а Укрінформ у матеріалі від 30 січня 2025 року, присвяченому зверненню Київради до уряду, подає фортецю як найбільшу збережену кам’яно-земляну фортецю в Європі — теж без зазначення, хто й за якими критеріями це встановив. Конкретніші цифри наводить те саме повідомлення: фортечний комплекс займає понад 10 кв. км у центрі столиці й налічує 25 пам’яток архітектури національного значення.

Історія

Історія київських укріплень значно старша за саму фортецю у сучасному розумінні. За викладом музею, перші вали й рови на Старокиївській горі з’явилися наприкінці VI — на початку VII століття; у X–XI століттях місто Володимира і Ярослава перетворилося на велику фортецю Верхнього міста. Після руйнування Києва 1240 року укріплення занепали, а в литовську і польську добу центром оборони став дерев’яний замок на горі над Подолом — звідси назва Замкова гора.

Нове фортифікаційне будівництво почалося в другій половині XVII століття. У 1679–1682 роках козаки гетьмана Івана Самойловича звели навколо Києво-Печерської лаври земляну чотирикутну фортецю з частоколом. У 1696–1701 роках коштом гетьмана Івана Мазепи Лавру обнесли кам’яною стіною з баштами, а 15 серпня 1706 року було закладено Печерську фортецю. Музей зауважує, що історики досі не мають єдиної думки щодо автора її проєкту. Наприкінці XVIII століття у фортеці звели цегляний Арсенал — найбільшу її кам’яну будівлю.

Ключовий для сучасного музею етап — будівництво Нової Печерської фортеці. Її план затвердили 25 березня 1830 року, автором початкового проєкту був інженер-генерал К. І. Опперман. Першу споруду — Редюіт № 1 Васильківського укріплення — заклали 30 липня 1831 року, а основні роботи завершили 1856 року. До складу Нової Печерської фортеці увійшли Васильківське та Госпітальне укріплення, Києво-Печерська цитадель і окремі оборонні башти, казарми й стіни. Васильківське і Госпітальне укріплення мали власні вали та рови й могли оборонятися самостійно.

Госпітальне укріплення отримало назву від військового госпіталю, що розташовувався всередині. Його двоповерхову П-подібну будівлю зводили у 1836–1842 роках у розрахунку на 1500 хворих; разом із казематованою лазнею та оборонними стінами вона утворювала внутрішній опорний пункт, де гарнізон міг триматися навіть після втрати головного валу. За даними музею, протяжність оборонної позиції головним валом становила 560 сажнів, тобто близько 1,2 км. Рів обороняли чотири капоніри, а з північно-західного боку — п’ятий, винесений на схил Черепанової гори.

Цей п’ятий капонір, побудований, за даними музею, у 1844–1845 роках, через розташування під кутом до лінії рову дістав назву «Косий». Згодом саме він став найвідомішою спорудою укріплення, але не завдяки бойовій ролі. У 1863 році Косий капонір пристосували для ув’язнення учасників польського повстання, і до 1917 року він використовувався як в’язниця. На початку XX століття сюди переводили засуджених до смертної кари, звідки їх вивозили до Лисогірського форту.

Музейна історія місця також починається з Косого капоніра. Як зазначено на офіційному сайті, нинішній музей є правонаступником музею «Косий капонір», заснованого 1930 року. У 1991 році рішенням Київської міської ради його перейменовано на Історико-архітектурну пам’ятку-музей «Київська фортеця», а 2007 року указом Президента України музей отримав статус національного.

Збереження фортеці лишається відкритим питанням. У липні 2021 року «Тексти.org.ua» описували, що невеликий бюджетний музей опікується лише частиною величезного комплексу і самотужки бореться з протіканням дахів, тріщинами в стінах та вандалізмом. У січні 2025 року Київська міська рада звернулася до Кабінету Міністрів і профільного міністерства із закликом завершити дослідження й інвентаризацію об’єктів фортеці: як повідомляв Укрінформ, частина документації застаріла, а нова житлова забудова погіршує стан споруд і змінює автентичний ландшафт.

Що подивитися

Музейний комплекс, за описом самого музею, включає три експозиції. Дві з них розміщені в капонірах.

Косий капонір. Тут розгорнуто експозицію «Історія використання споруд Київської фортеці». Вона розповідає не лише про військове призначення фортечних будівель, а й про те, як їх пристосовували під в’язниці, склади, казарми. Музей наголошує на зв’язку фортечних споруд з історією національно-визвольних рухів в Україні. Сама будівля цікава і як інженерний об’єкт: за описом на сайті, на відміну від інших капонірів, вона має не окремі бойові каземати, а один суцільний каземат, що оперізує по периметру порохову камеру; споруда мала 15 артилерійських амбразур.

Капонір № 2. Експозиція «Історія фортифікації на теренах України» охоплює період від трипільської доби до початку XX століття — це добра нагода побачити київські укріплення в ширшому контексті. Музей також згадує постійну виставку з історії артилерії «Від ядра до снаряду» та колекцію автоматичної зброї, яку на сайті названо єдиною в Європі.

Експозиція просто неба. Головне, заради чого варто їхати на Госпітальну, — це сама фортифікація: вали, рови, капоніри, фортечні стіни та Північна напівбашта. Напівбашта у формі півкільця, зведена в 1840–1842 роках, прикривала північний фронт укріплення. Варто звернути увагу на окрему ескарпову стіну вздовж підошви валу (у європейській фортифікації таку називають «стіною Карно»): арочна конструкція мала вберегти її від обвалу під артилерійським вогнем, а під кожною аркою влаштовано по три бійниці для стрільби прямо й навскіс. Північна брама з проїздом-тунелем у товщі валу та Центральний капонір перед нею збудовані у 1843–1844 роках.

Експозиції музей доповнює сучасною тематикою: на сайті йдеться про розділи, присвячені стійкості столиці, Революції на граніті, Революції Гідності та обороні Києва від російського вторгнення у 2022 році. Для відвідувачів з порушеннями зору біля входу встановлено тактильну модель Госпітального укріплення з написами шрифтом Брайля, у залах є тактильні стенди та 3D-моделі, експозиції обладнані пандусами.

Окрім оглядової екскурсії, музей пропонує тематичні маршрути, зокрема про арештантські роти, які працювали на будівництві Київської фортеці; така екскурсія проходить територією Старої та Нової Печерської фортець.

Важливе уточнення воєнного часу: станом на листопад 2026 року сайт музею повідомляє, що на час дії воєнного стану експозиції відвідують лише з екскурсією, а самостійні прогулянки експозицією просто неба заборонені. Перед поїздкою варто перевірити, чи ці правила ще чинні.

Як дістатися

Музей розташований на Печерську, за адресою вул. Госпітальна, 24-А. Офіційний сайт уточнює, що вхід на територію — з бульвару Лесі Українки, між будинками № 12 і № 14. Найближчі станції метро, за даними музею, — «Кловська», «Палац спорту» та «Печерська»; від кожної з них до входу можна дійти пішки. Госпітальне укріплення межує з територією військового госпіталю, тому орієнтуйтеся саме на вхід з боку бульвару.

Джерела

ukrinform.uatexty.org.ua