Національний художній музей України (NAMU)

Національний художній музей України: історія будівлі на Грушевського, ікони, живопис XVIII–XX ст., модерн і авангард та стан музею у 2026 році.

Фасад Національного художнього музею з колонами й фронтоном, алея серед дерев
Fotoswetik, CC BY-SA 4.0

Національний художній музей України (скорочено NAMU) — музей українського образотворчого мистецтва в центрі Києва. Сам музей називає свою збірку найбільш репрезентативним зібранням українського мистецтва у світі: понад 40 тисяч творів іконопису, живопису, скульптури, графіки й медіамистецтва від XII століття до наших днів. Музей займає історичну неокласичну будівлю на вулиці Грушевського, неподалік Європейської площі.

Історія

За даними музею, його заснували наприкінці XIX століття зусиллями української інтелігенції та промисловців-меценатів, і він став першим загальнодоступним музеєм Києва. Перший камінь закладено 21 вересня 1897 року; на будівництво з державної казни виділили перші 50 тисяч карбованців.

Джерела по-різному описують авторство будівлі. За версією музею, проєкт у неокласичному стилі створив архітектор Петро Бойцов, а відомий київський зодчий Владислав Городецький доопрацював його та керував роботами. Скульптурне оздоблення фасаду виконала майстерня Еліо Саля. Енциклопедія України (Канадський інститут українських студій) датує будівництво 1897–1900 роками й називає Городецького та Бойцова співавторами.

За даними музею, ще до завершення будівництва, 5 (17) серпня 1899 року, у недобудованому приміщенні відкрилася перша виставка — до XI Археологічного з’їзду. Тоді заклад називали Київським міським музеєм старожитностей і мистецтв. Офіційне відкриття та освячення музею, який отримав назву Київський художньо-промисловий і науковий музей, відбулися 30 грудня 1904 року.

Як видно вже з першої назви, спочатку це був не суто художній музей: поряд із мистецтвом тут збирали археологію, історичні пам’ятки та народне мистецтво. За понад 120 років він, як зауважує сам музей, дванадцять разів змінював назву, і за цими назвами можна простежити, як частини первинної збірки ставали основою для інших музеїв. За Енциклопедією України, у 1936 році фонди тодішнього Всеукраїнського історичного музею розділили на історичну й художню частини: перша стала основою нинішнього Національного музею історії України, друга — Київського державного музею українського мистецтва (з 1953 року — Київський музей українського мистецтва). Збірка народного мистецтва в 1954–1964 роках діяла як філія, а згодом стала окремим музеєм — нині це Національний музей декоративного мистецтва України.

Фасад будівлі варто роздивитися уважно навіть тоді, коли зали зачинені. Його оздоблення має античні мотиви: у новині про відновлення будівлі генеральна директорка музею Юлія Литвинець пояснює, що декоративні квіти в кесонах головного фасаду відсилають до оздоблення грецьких храмів. Хто саме виконав ці кесони, за її словами, достеменно невідомо: документи називають автором скульптурного оздоблення й рельєфів Еліо Саля, але елемент міг з’явитися й за задумом Городецького.

За Енциклопедією України, у 1972 році будівлю розширили, що подвоїло експозиційну площу (деякі джерела датують реконструкцію 1967–1972 роками). Сучасну назву — Національний художній музей України — заклад отримав у 1994 році.

Що подивитися

Ікони та давнє мистецтво

Колекція давнього мистецтва відкривається іконописом XII–XVIII століть. Енциклопедія України серед найважливіших творів називає ікони «Волинська Богоматір» (XIV ст.), «Святий Георгій-змієборець» (початок XV ст.) і «Покрова» (XIII ст.). На офіційному сайті музею серед ключових творів показано ікону «Святі великомучениці Варвара і Катерина» (XVIII ст.).

За тією ж енциклопедією, до давнього відділу належать також козацькі портрети XVII–XVIII століть (зокрема портрет Михайла Миклашевського), «Розп’яття з портретом Л. Свічки» кінця XVII століття, народні картини «Козак Мамай», стародруки й скульптура.

Живопис XVIII — початку XX століття

Тут зібрано портрети Дмитра Левицького й Володимира Боровиковського, твори Тараса Шевченка та художників його кола — Івана Соколова, Лева Жемчужникова, Костянтина Трутовського. Далі — реалістичний і академічний живопис другої половини XIX століття: Порфирій Мартинович, Микола Пимоненко, Киріак Костанді, Сергій Світославський, Петро Левченко.

Серед творів, які музей виносить на головну сторінку свого сайту, — «Захід сонця над озером» Сергія Васильківського (1900), «Дівчина в червонім капелюсі» Олександра Мурашка (1902–1903), «Наречена» Федора Кричевського (1910) та «Маскарад» Всеволода Максимовича (1913). Представлено також Івана Труша, Фотія Красицького, Миколу Самокиша.

Модернізм і авангард

Окрема гордість музею — українське мистецтво 1910–1930-х років. Енциклопедія України згадує твори Олександра Богомазова, Михайла й Тимофія Бойчуків, Вадима Меллера, Давида Бурлюка, Олександри Екстер, Віктора Пальмова, Анатоля Петрицького, Василя Кричевського. На сайті NAMU серед вибраних творів — «Правка пил» Богомазова (1927) та триптих «Життя» Федора Кричевського (1927).

Мистецтво другої половини XX століття і сучасність

Повоєнний період представлений, серед інших, Тетяною Яблонською, Опанасом Заливахою, Іваном Марчуком, Федором Гуменюком; окремо — митцями Закарпаття та Галичини (Йосип Бокшай, Адальберт Ерделі, Олена Кульчицька). Серед творів на сайті музею — «Кіт» Якова Гніздовського (1979) і «Озеро (Ранок надії, ранок любові)» Євгена Лещенка (1995). Музей пише, що працює і з сучасним мистецтвом: у колекції та проєктах представлені «Відкрита група», Нікіта Кадан, Лада Наконечна, митці «Нової хвилі» та «Живописного заповідника».

Якщо вас цікавить живопис цих же епох в інших містах, порівняйте NAMU з Харківським художнім музеєм.

Стан музею під час війни

Станом на листопад 2026 року, за даними офіційного сайту, ситуація така:

  • постійну експозицію знято 24 лютого 2022 року з міркувань безпеки; після цього музей показував тимчасові виставкові проєкти, зокрема з творами зі своєї колекції;
  • у ніч на 24 травня 2026 року будівля зазнала пошкоджень унаслідок масованого російського обстрілу Києва — частина кесонів головного фасаду обвалилася. У зверненні команди від 25 травня 2026 року музей повідомив, що твори не постраждали і люди живі;
  • на сторінці для відвідувачів зазначено, що музей тимчасово зачинений на невизначений термін, а про відновлення роботи повідомлять окремо;
  • у жовтні 2026 року в Національній галереї Ісландії (Рейк’явік) відкрилася виставка «Там, де живе світло: українські ікони крізь століття» — 32 ікони з колекції NAMU, від кінця XII до початку XIX століття. За даними музею, це перший показ його іконної колекції за межами України; виставка триває до 17 жовтня 2027 року.

Попри закриття будівлі, музей продовжує виставкову роботу за її межами. У травні 2026 року у Львові, в Національному музеї імені Андрея Шептицького, відкрився проєкт NAMU «Олександр Мурашко. Кольорові модуляції» — продовження ювілейної виставки, яку восени 2025 року показували в Києві. Для збору коштів на відновлення фасаду в серпні 2026 року музей випустив благодійну серію футболок із зображенням квітки з пошкодженого кесона, яку знайшли серед уламків.

Частину колекції можна переглянути онлайн: музей публікує віртуальні виставки («Шедеври NAMU», «Український портрет XVII–XX ст.», «Анатоль Петрицький. Поза сценою») на платформі єМузей та 3D-моделі окремих творів на своєму сайті.

Як дістатися

Адреса музею — вул. Михайла Грушевського, 6, Київ. За інформацією сайту, вхід для відвідувачів — з тильного боку будівлі. Найближчі орієнтири, які називає сам музей, — Європейська площа та станція метро «Майдан Незалежності»; від них до будівлі можна дійти пішки.

Перед поїздкою обов’язково перевірте на офіційному сайті, чи музей уже відновив роботу. Інші музеї столиці — у нашому огляді «Музеї Києва»; за народною архітектурою варто поїхати до музею просто неба в Пирогові.

Джерела

encyclopediaofukraine.com