Пирогів: Національний музей народної архітектури та побуту України

Музей просто неба в Пирогові: близько 300 пам'яток народного будівництва, експозиції регіонів України, дерев'яні церкви, вітряки, план і дорога.

Два дерев'яні вітряки з Юнаківки та Смолина на галявині в Пирогові на тлі осіннього лісу
Сергій Криниця (Haidamac), CC BY-SA 3.0

Національний музей народної архітектури та побуту України, більш відомий як «Пирогів» (сам музей називає себе ще «Музеєм просто неба у Пирогові»), — скансен, тобто музей просто неба. На південній околиці Києва, біля Голосіївського лісу, зібрано близько трьохсот пам’яток народного будівництва XVI–XX століть: хати, комори, клуні, кузні, млини, вітряки й дерев’яні церкви, перевезені з різних куточків країни. Будівлі об’єднано в садиби та «фрагменти сіл», і кожна частина музею відтворює окремий історико-етнографічний регіон — від Полісся до Карпат і Півдня. Це не стільки музей у звичному сенсі, скільки величезний ландшафтний парк, де можна провести цілий день.

Історія

Музей заснували 6 лютого 1969 року. За даними Енциклопедії сучасної України (ЕСУ), ініціатором створення був Петро Тронько, а саме питання музею просто неба опрацьовували Академія наук УРСР, Міністерство культури УРСР, Українське товариство охорони пам’яток історії та культури та Держбуд УРСР. Експозицію будували на кошти, які зібрало Товариство охорони пам’яток. Генеральний план і окремі експозиції розробили науковці інституту містобудування разом з архітекторами музею.

Земля, на якій розташований музей, за словами самих музейників, колись належала Києво-Печерській лаврі. Першими відвідувачами скансен прийняв у 1976 році. З 1978 року тут проводять сезонні етнографічні ярмарки, а з часом склалася традиція відзначати народні свята — Різдво, Водохреще, Масницю, Великдень, Трійцю, Івана Купала, Покрову, — у яких беруть участь фольклорні колективи й майстри з різних регіонів.

За даними ЕСУ, від 2004 року музей перебував у системі Національної академії наук України, а у 2008 році отримав статус національного й теперішню назву. ЕСУ вказує, що первісна площа музею становила 147 га, а нині — 132,5 га.

У 2016 році в експозиції сільського житла середини ХХ століття, у будинку із села Резуненкове на Харківщині, відкрили меморіальну садибу-музей Петра Тронька. У липні 2021 року Міністерство культури та інформаційної політики, агрохолдинг МХП і сам музей підписали меморандум про співпрацю: як повідомляв Урядовий портал, першочергово планували оновити вхідну групу, а далі — інфраструктуру й комунікації.

Станом на листопад 2026 року, за даними офіційного сайту, музей приймає відвідувачів і публікує графік роботи та інформацію про квитки.

Що подивитися

Як улаштовано музей (план території)

Територія музею — це пагорби, яри, байраки, діброви й рівнинні ділянки, і кожну експозицію розміщено там, де рельєф найбільше схожий на «рідний» для неї край. Офіційний сайт музею називає такі експозиції: «Середня Наддніпрянщина», «Південь України», «Полтавщина та Слобожанщина», «Полісся», «Карпати», «Поділля», «Вітряки» та «Українське село середини ХХ ст.».

Приблизна схема за описами музею така:

  • «Середня Наддніпрянщина» лежить у типовому наддніпрянському ландшафті з пагорбами й долиною; невеликий байрак ділить її на лівобережну та правобережну частини.
  • «Поділля» займає приблизно 6 га на східному схилі центрального пагорба.
  • «Полтавщина та Слобожанщина» розгорнута у східній частині музею, приблизно на 4 га.
  • «Полісся» стоїть на рівнинній ділянці поруч із дібровою та яром.
  • «Південь України» — у рівнинній частині, що нагадує степ.
  • «Карпати» — на трьох пагорбах загальною площею 30 га; це одна з найбільших експозицій.
  • «Українське село середини ХХ століття» — у південно-західній частині, на 12 га старого яблуневого саду.

Відстані тут чималі, тож варто заздалегідь вирішити, які зони цікавлять найбільше. Актуальну схему території краще брати на офіційному сайті або біля входу.

Середня Наддніпрянщина

Експозиція об’єднує пам’ятки початку XVII–XX століття з лісостепової Київщини, Черкащини й західних районів Полтавщини. Білені хати під солом’яними стріхами стоять у садах, а сільська вулиця виходить на майдан із церквою, хатою священника, церковнопарафіяльною школою та сільською управою. Серед об’єктів — церква Святої Параскеви із села Зарубинці (ЕСУ датує її 1742 роком) та Михайлівська церква із Дорогинки, школа з Лоташевого, шинок із Бабанки і хата із села Шевченкове, яка, за переказами, належала онукові Тараса Шевченка по братові Микиті. Тут же стоять вітряки із Сасинівки та Боровиці.

Полісся

У «Поліссі» музей налічує 45 архітектурних об’єктів, згрупованих у садиби. Звідси походить найстаріший експонат усього скансену — хата із села Самари на Волині 1587 року; ЕСУ уточнює, що це курна хата, тобто без димаря. Є також окружний двір із села Солов’ї, кузня, крупорушка, а комплекс культових споруд складають дві церкви, каплиця й дзвіниця, зокрема Воскресенська церква із Кисоричів (1789, за ЕСУ) та Миколаївська церква із Городища. Для регіону характерні овини для сушіння зерна та стебки — утеплені комори для овочів.

Полтавщина та Слобожанщина

Ці два регіони музей показує разом, бо їхня культура тісно пов’язана. На території встановлено понад 50 будівель: хати з ґанками-галерейками під солом’яними дахами, кузня з Нових Санжар, гамазей (громадська комора для зерна) з Луб’янки. Усередині хат помітні розмальовані стіни та масивні кахляні печі.

Поділля

Сюди входять 8 житлових і 15 господарських споруд, церква з дзвіницею, шкальня (так на Поділлі називали шинок) і два млини. Головні риси подільського двору — вільно розставлені будівлі, широке використання місцевого каменю й поліхромний розпис стін. Миколаївську церкву сюди перенесли із села Зелене на Тернопільщині (ЕСУ датує її 1817 роком), дзвіницю — з Кута-Товстого.

Карпати

На трьох пагорбах стоять 13 садибних комплексів та окремі будівлі з Івано-Франківщини, Закарпаття й Чернівеччини. Експозиція поділена на сектори «Буковина», «Гуцульщина» й «Закарпаття»; тут можна побачити гуцульські ґражди (замкнені садиби), колибу, водяні млини, кузню з Дземброні. За даними музею, тут працюють дві постійні виставки — «Різьблені та мальовані скрині Карпат» і «Художнє ткацтво Буковини». У секторі «Закарпаття» стоїть церква Покрови Пресвятої Богородиці; ЕСУ датує її 1792 роком і вказує походження із села Плоске на Закарпатті. Музей повідомляє, що в цьому храмі щонеділі відбуваються служби.

Південь України

Тут зібрано архітектуру середини XIX — початку XX століття з Одещини, Миколаївщини, Херсонщини та Запоріжжя. Головна особливість — будівлі з природного каменю та глини. На офіційному сайті серед експонатів названо хати зі Старокозачого та Михайлівки і вітряк з Олександрівки.

Вітряки

Вітряки — мабуть, найвпізнаваніший силует Пирогова. Музей пояснює, що в Україні будували два типи: давніші стовпові (козлові), у яких навколо стовпа повертався весь корпус, і шатрові, де обертався лише дах із крилами. В окремій експозиції «Вітряки» сайт музею перелічує сім споруд — з Лютенських Будищ, Нурового, Благовіщенки, Скаргівки, Городища, Лівинців і Вільшани. Ще кілька вітряків стоять в експозиціях Наддніпрянщини та Півдня.

Українське село середини ХХ століття

Цю незвичну для скансену експозицію створили в 1979 році: 25 будинків з усіх областей тодішньої УРСР, згрупованих за тими самими регіонами. Самі музейники відверто пишуть, що такі будинки могли дозволити собі лише заможні селяни, а не пересічні колгоспники. Сьогодні в інтер’єрах працюють виставки, присвячені Петрові Троньку, Левкові Лук’яненку та іншим постатям.

Церкви й свята

За даними ЕСУ, нині у трьох музейних храмах правлять служби. Найцікавіше потрапити сюди на ярмарок або народне свято: музей проводить День гончара, День коваля, День вишивальниці й ткалі, а в «Творчій майстерні» можна навчитися виготовляти вироби народного мистецтва — від витинанки до ложки. Якщо вам цікаві народні ремесла, зверніть увагу також на майстер-класи в Національному музеї декоративного мистецтва України та матеріал про петриківський розпис.

Як дістатися

Офіційна адреса — вул. Академіка Тронька, 1, на південній околиці Києва, у Голосіївському лісі. Сайт музею пропонує такі варіанти громадського транспорту:

  • тролейбус № 11 від станції метро «Виставковий центр» по вулиці Заболотного до повороту до музею;
  • автобус № 57 від станції метро «Академмістечко» через кільцеву дорогу та вулицю Заболотного;
  • маршрутне таксі № 496 через Лук’янівську, Солом’янську площу, кільцеву дорогу та Одеську площу.

Від повороту до входу доведеться пройти пішки близько 15 хвилин. Автомобілістам: біля входу є великий паркінг. Маршрути транспорту можуть змінюватися, тож перед поїздкою варто їх перевірити.

Поїздку до Пирогова зручно поєднати з іншими музеями столиці — див. наш огляд «Музеї Києва». Для контрасту з народним мистецтвом можна завітати до Національного художнього музею України у центрі міста.

Джерела

esu.com.uakmu.gov.ua